В ряді рекламних проспектів можна зустріти твердження, що саме їх шахтні печі дозволяють досягнути самих високих питомих показників із зняття вапняку з 1м2 поперечного перерізу. Чому ці заяви не мають реальних підстав? Тому що будь-яка шахтна піч, яка завантажується шихтою, має рівні можливості по продуктивності.
Треба сказати, що продуктивність шахтних печей по вапну визначається корисною площею випалу (поперечного перерізу печі в зоні випалу) і тривалістю перебування в ній вапняку.
Значною мірою підвищення можливостей по продуктивності шахтних печей пов’язано зі зменшенням фракції вапняку, що випалюється, і одночасною інтенсифікацією протягування/притоку повітря, що подається в піч. Так як зменшуючи розмір матеріалу що випалюється (вапняк/паливо), можна значно прискорити процеси теплопередачі і горіння. Важливе значення мають також механічні властивості (міцність шматків випалюваного матеріалу) та хімічний склад (відповідність сировини галузевим стандартам).
Якщо говорити про вплив допоміжного обладнання на продуктивність, то навіть незначні зміни в дозуванні палива призводять до значних порушень режиму роботи. При неправильному дозуванні палива або нерівномірному його розподілі, по перетину в зоні горіння, утворюються надлишки палива, тепло від згорання якого не буде використано на розкладання карбонату кальцію. В цьому випадку тепло витрачається тільки на нагрівання газів і вапна, температура яких підвищиться та створюються сприятливі умови для відновлювання СО2 до окису вуглецю. Швидкість реакції відновлення, починаючи з 1300оС, різко зростає і в пічних газах підвищується вміст СО. При таких умовах збільшення дуття, тобто спроба форсування процесу горіння, призведе лише до підвищення температури і подальшого збільшення концентрації СО у відхідних газах, та аж ніяк не допоможе з підвищенням кількості якісної продукції (активного вапна).
Крім того потрібно розуміти, що допоміжні пристрої, такі як скіповий підйомник завантажувальний та вивантажувальний пристрої, повинні забезпечити пропуск відповідного потоку шихти, тому як величина продуктивності однозначно враховує фактори рівня технічного оснащення шахтних печей та надійність їх роботи.
Якщо прослідкувати за змінами показників із зняття вапняку за останні 50 років, то можна відмітити, що в 50-ті роки вони становили 5…7 тон CaO/добу. По мірі вдосконалення завантажувально-розподільчих пристроїв і систем підготовки та дозування шихти, вони збільшувались і до 70-х років сягали 9…11 тон. Відомо про досвід роботи печей на яких деякий час мали зняття до 20 тон. CaO/добу, але вапно отримували мертвовипаленим, не придатним для виробництва. З тих пір показники 9…11 тон CaO/добу, з 1м2 поперечного перерізу, залишились незмінними, так як при цьому створюється ефективний режим експлуатації печі, що дозволяє отримати вапно м`яко- чи середньо- ступеню випалу. Такі печі дозволяють при необхідності без втрат в якості випалу регулювати продуктивність шахтних печей в широкому діапазоні від 5…6 тон до 12 тон CaO /добу, з 1м2 поперечного перерізу.
Як висновки, що до збільшення продуктивності шахтних печей, та основні важелі та фактори впливу:
- механічні, фізико-хімічні властивості продуктів (вапняковий камінь, паливо);
- інтенсифікація притоку повітря (в комплексі з іншими заходами);
- готовність технологічного обладнання (наявність необхідних можливостей по пропускні здатності, висока якість перемішування та розподілення по перерізу печі);
- високий рівень автоматизації (точність дозування, гнучкість налаштувань, ритмічність завантаження);
- кваліфікація обслуговуючого персоналу.